Кажуть, ми програємо цю війну. Думка, яка чудово лягає в мозок втомленим українцям, які, іноді, здається навіть тішаться від цієі колективної депресії, пише фінансист і колумніст Сергій Фурса.
Під час літньої спеки зараз плавить не тільки асфальт, але й мізки. Мізки, в які будь що хоче залізти росія. Посіявши зневіру і відчай.
Але якщо ми програємо, то, виходить, що росія виграє. І сама росія воліє продавати цю думку як всередині країни, так і світу.
Але що для росії було б перемогою. Може ми забули, але росія хотіла взяти під контроль всю Україну. росія хотіла знищити суверінитет і незалежність України, та поставити у Києві своїх маріонеток. Оце була б перемога росії. Відновлення імперії малими зусиллями, швидкою спецоперацією на 2-3 тижні. Не великою війною, а швидким стрибком, прости господи, мангуста.
Чи змогла росія це зробити? Ні.
Чи наближається росія до цієі мети? Ні. І навіть українці, що часто перебувають у депресії, не вірять у це. Бо інакше вартість нерухомості у Києві була б зовсім іншою. У Москві і не тільки розуміють що не здатні вже знищити незалежність України. І тому не здатні перемогти.
росія, напрягаючи всю свою імперську міць, може відкусити якусь територію. Але у росіі і так велика територія. Додаткові кілька сот квадратних кілометрів будуть на ній непомітні від слова зовсім і точно не можуть бути перемогою. І не можуть бути метою. Мета для росії недосяжна і вони це чудово розуміють.
З точки зору росії вони витрачають забагато ресурсів, повністю напрягаючи свою економіку, скорочуючи всі витрати бюджета, що не стосуються армії, задля досягнення, яке буде зовсім непомітно на карті. Не співставне з російськими амбіціями і заявленими два роки назад цілями. Яка ж це перемога? Який же це успіх?
росія здатна завдавати нам болю. І може отримувати від цього якесь садиське задоволення. Намагаючись таким чином перекрити для себе самої біль і розчарування від того, що мета, яку вони заявили і на яку витратили так багато ресурсів, недосяжна. Ціна, яку заплатила і буде платити росія ще багато років, завелика. І вони це знають. Хоч і намагаються продати зовсім інше. Поводячись як малолітній хуліган, якого вдома чекає п’яний батько, що може побити просто так, принизити, а може й зробити щось ще гірше, і який приходить у школу і забирає бутерброди у першачків.
Чи може ще росія перемогти? Тільки якщо ми самі подаруємо росії цю перемогу. А сама росія перемогти не здатна.
росіянці в нас багато чому навчились і перейняли. Вони навчились в нас в ФПВ і скиди, навчились в дію малими групами і волонтерство, а чому навчились ми? Ну добре що нарешті зрозуміли що мангали на техніці це не смішно а корисно. Так от перше що вони зробили, коли до них дійшло в яку халепу вони вляпались, це прийняли закон про дискредитацію армії. Тут взагалі нічого нового, достатньо пригадати сучасний Ізраіль з його військовою цензурою, чи дії найдемократичнішої Британії під час другої світової. Війну не виграють коли в середині країни різні блохери наперебій обсирають армію і знищують її здатність до боротьби.
Деякі коментатори під дописом поділяють песимістичні настрої, описані вище, деякі твердо переконані, що Україна ніколи не програє.
“Ми ніколи не програємо. Ми на багато поколінь вперед закарбуємо у світовій думці, що українці – то є ТОП”, – пише Світлана Паламарчук.
“З самого початку було зрозуміло що цю війну не виграти. Ну не перемогти нам росію з її військовим потенціалом та нескінченим людським ресурсом( вже не кажучи про ядерну зброю), а ті хто вірять в перемогу чи “кордони 91-го року” , або дурні, або просто брешуть”, – вважає Alex Chicozz.
“Через півроку прийде Трамп. От тоді й розкажете, як ми впевнено вигравали й що перемовини раніше були не потрібні, й як без США ми зараз на кордони 1991 року вийдемо”, – додав Юрій Кай.
“Сказати що Україна програє війну це напевно трохи занадто гучна заява покликана згуртувати розслаблене суспільство. Але якщо спробувати неупереджено поглянути на ситуацію, то може скластися враження, що росіяни вийшли на якийсь довгостроковий трек здійснення своїх планів у цій війні, в той час як ми живемо від одного щасливого збігу обставин до іншого прояву доброї волі західних партнерів. Українська влада не формує більш менш чіткої картини для громадян як нам існувати в цьому стані і як довго. Ми просто переживаємо ще один день боротьби. Нічого подібного на чесні слова про “кров, піт і сльози”. Навпаки загравання з суспільними настроями, тиск на змі. Це все не шлях до згуртованості суспільства”, – вважає Віктор Козлов.
“Якщо ми програємо, то, виходить, що росія виграє”. Зовсім ні, це ж не футбол. Іноді програють обидві сторони. Кожного дня все більше. Бо страх фіксації втрат для обох сторін призводить до ще більших втрат. росія програла через декілька тижнів після нападу, коли не змогла досягти своїх цілей. Відтоді вони при будь-якому фіналі отримають менше, ніж втратили. Україна не обирала війну, але програла із самим нападом росії. Кожного дня після того для України фінал буде гірше, ніж до початку. Питання тільки в тому, який буде кінцевий результат збитків для кожного (людських, територіальних, геополітичних, економічних)”, – прокоментував Анатолій Длуговський.
Читайте також: Українці, які підтримують ухилянтів, підіграють ворогу? Думка
Джерело: Сергій Фурса
